Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2014 року Справа № 910/763/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого-судді суддів:Демидової А.М., Воліка І.М. (доповідача), Ємельянова А.С.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг"на рішеннявід 21.10.2013господарського суду міста Києва та на постанову від 20.05.2014Київського апеляційного господарського судуу справі№ 910/763/13 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест"доТовариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг"провизнання недійсним договору та стягнення 1928933,48 грн. В судове засідання прибули представники сторін:позивачане з'явились;відповідачаТкачук О.В. (дов. від 14.08.2014 № б/н);ВСТАНОВИВ:

У січні 2013 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест" (надалі - ТОВ "Газ Інвест") звернулося до господарського суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" (надалі - ТОВ "УніКредит Лізинг", відповідач) про визнання недійсним Договору фінансового лізингу № 1810L10/00 від 25.06.2010, укладеного між сторонами та стягнення з відповідача 1 928 933,48 грн. (з урахуванням заяви про зміну предмету позову та збільшення розміру позовних вимог від 01.03.2013 за вих. № б/н).

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що оспорюваний договір містить умови щодо сплати лізингових платежів у іноземній валюті, що суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності, оскільки ціна договору, яку повинен сплатити позивач, змінюється, всупереч вимогам ст. 632 Цивільного кодексу України та залежить від коливання курсу долару США. При цьому сплачене за недійсним правочином підлягає стягненню з відповідача на підставі ст. ст. 216, 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.10.2013 у справі № 910/763/13 (колегія суддів: Любченко М.О. - головуючий, судді - Босий В.П., Пригунова А.Б.), позовні вимоги задоволено у повному обсязі; визнано недійсним Договір фінансового лізингу № 1810L10/00 від 25.06.2010, що укладений між ТОВ "Газ Інвест" та ТОВ "УніКредит Лізинг"; стягнуто з ТОВ "УніКредит Лізинг" на користь ТОВ "Газ Інвест" грошові кошти в сумі 1 928 933,48 грн., а також судовий збір у розмірі 39 725,67 грн.; повернуто ТОВ "Газ Інвест" з Державного бюджету України судовий збір у сумі 26,83 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2014 (колегія суддів: Власов Ю.Л. - головуючий, судді - Станік С.Р., Хрипун О.О.), апеляційну скаргу ТОВ "УніКредит Лізинг" задоволено частково; рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2013 по справі № 910/763/13 змінено; позовні вимоги ТОВ "Газ Інвест" до ТОВ "УніКредит Лізинг" задоволено частково; стягнуто з ТОВ "УніКредит Лізинг" на користь ТОВ "Газ Інвест" грошові кошти в сумі 1 564 570,65 грн., а також судовий збір в розмірі 32438,41 грн.; в іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2013 у справі № 910/763/13 залишено без змін; стягнуто з ТОВ "Газ Інвест" на користь ТОВ "УніКредит Лізинг" судовий збір за розгляд апеляційної скарги в сумі 3643,63 грн.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, відповідач - ТОВ "УніКредит Лізинг" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2013 скасувати, і прийняти нове рішення про відмову у задоволення позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, і зокрема, ст. ст. 524, 533 Цивільного кодексу України, частини 3 ст. 180, ст. 190 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 6 Закону України "Про фінансовий лізинг", оскільки надано невірну правову оцінку умовам договору щодо можливості визначення сторонами ціни договору в грошовому еквіваленті іноземної валюти; зазначене визначення грошового зобов'язання не суперечить частині 3 ст. 632 Цивільного кодексу України та не є підставою для визнання договору недійсним, а отже і застосування реституції, що призвело до прийняття неправомірних судових рішень та є підставою їх скасування.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.07.2014, постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2014 у даній справі залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції, яку підтримав суд касаційної інстанції, мотивована тим, що умови оспорюваного Договору фінансового лізингу № 1810L10/00 від 25.06.2010 щодо визначення лізінгових платежів за курсом іноземної валюти долар США/Євро, що передує даті платежу, призводить до збільшення відшкодування вартості предмета лізингу, і суперечить положенням частин 3 та 5 ст. 180, ст. 189 ГПК України, ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", частини 2 ст. 524, ст. 533, частини 3 ст. 632 Цивільного кодексу України, та відповідно до частини 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання правочину недійсним. Водночас, визнання недійсним договору є підставою для застосування відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України реституції шляхом стягнення з відповідача сплаченого за недійсним правочином. При цьому судом апеляційної інстанції змінено рішення суду першої інстанції в частині стягнення 1928933,48 грн., з урахуванням того, що зазначена сума складається з відшкодування частини вартості предмета лізингу в сумі 1564570,65 грн. та комісійної винагороди за користування отриманим у лізинг майном. 26.10.2012 позивач повернув відповідачу предмет лізингу - роторний комбайн MF9795 FORTIA, проте, відповідач не повернув позивачу отримані кошти, які були сплачені останнім на відшкодування частини вартості предмета лізингу в сумі 1564570,65 грн., які і підлягають стягненню за недійсним правочином.

Постановою Верховного Суду України від 07.10.2014, постанову Вищого господарського суду України від 14.07.2014 у справі № 910/763/13 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.11.2014 було порушено касаційне провадження та призначено справу № 910/763/13 до розгляду.

Під час нового касаційного розгляду справи сторонами надані додаткові пояснення до касаційної скарги та заперечення на касаційну скаргу.

Також, 02.12.2014, після початку розгляду справи по суті, представником позивач - ТОВ "Газ Інвест" Юхимчуком В.С. подано заяву щодо призначення при перегляді у касаційному провадженні даної справи колегії у складі п'яти суддів, яка залишена без задоволення на підставі ст. ст. 21, 46 ГПК України, ст. 34 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", оскільки з огляду на обставини та категорію справи, викладені в клопотанні доводи, не є підставою для розгляду даної справи колегією у складі п'яти суддів.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши при новому розгляді постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2013 у справі № 910/763/13 на підставі встановлених фактичних обставин справи, вивчивши матеріали справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, врахувавши висновки Верхового Суду України викладені у постанові від 07.10.2014 у даній справі, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представників сторін, дійшла висновку про задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Так, під час вирішення спору у даній справі по суті заявлених вимог та перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами встановлено, що 25.06.2010 між ТОВ "УніКредит Лізинг" (Лізингодавець) та ТОВ "Газ Інвест" (Лізингоодержувач) укладений Договір фінансового лізингу №1810L10/00, за умовами якого Лізинодавець (відповідач) взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених Лізингоодержувачем (позивачем) Специфікацій та умов, передбачених в Договорі фінансового лізингу, зокрема, у Додатку № 1 до Договору фінансового лізингу) та передати предмет лізингу у користування Лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим Договором з урахуванням того, що продавець був обраний Лізингоодержувачем. Строк Лізингу починається з дати передачі та закінчується в останню дату платежу, що зазначена у Додатку № 2 до Договору фінансового лізингу, якщо інше не передбачено умовами Договору фінансового лізингу. Лізингоодержувач не має права односторонньо розірвати договір фінансового лізингу до закінчення строку лізингу (п. п. 1.1., 2.1. Договору)

Відповідно до пункту 7.1. Договору фінансового лізингу складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в Графіку лізингових платежів у Додатку № 2 до Договору, який є його невід'ємною частиною.

Згідно з підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. Договору фінансового лізингу перший лізинговий платіж сплачується за курсом першого лізингового платежу та складається із: комісійної винагороди Лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору фінансового лізингу; авансу ціни предмета лізингу.

В підпункті 7.2.2 пункту 7.2 Договору фінансового лізингу (в редакції Додаткової угоди № 1 від 16.07.2010 до цього Договору) сторонами погоджено, що періодичні лізингові платежі сплачуються за курсом платежу (курсом продажу валюти - безготівковим курсом продажу долара США/євро, який діє на банківський день, що передує даті платежу, визначеній у додатку № 2) і складаються із: відшкодування, яке є гривневим еквівалентом суми, визначеної у графіку лізингових платежів, помноженої на курс, що становить 7,905 грн за 1 долар США; комісії відповідача, яка розраховується як різниця суми лізингового платежу та відшкодування, і не може бути меншою за 1 грн.

Відповідно до Специфікації, що викладена у Додатку № 1 до Договору фінансового лізингу, предметом лізингу є роторний комбайн MF9795 FORTIA в кількості 1 одиниці. В Спеціальних умовах Договору фінансового лізингу №1810L10/00 від 25.06.2010 визначено, що ціна предмету лізингу становить еквівалент 340000 доларів США, у тому числі, ПДВ, яка розрахована із гривні за офіційним курсом обміну валют Національного банку України на день укладення цього Договору і становить 2689196,00 грн.

На виконання Договору фінансового лізингу, між Товариством з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна" (Продавець), ТОВ "УніКредит Лізинг" (Покупець-Лізингодавець) та ТОВ "Газ Інвест" (Лізингоодержувач) укладений Договір купівлі-продажу № 1810L10/00-LD/PC від 25.06.2010, за умовами якого Продавець зобов'язався продати, а Покупець (відповідач) купити для подальшої передачі Лізингоодержувачу (позивач) роторний комбайн MF9795 FORTIA.

За Актом приймання-передачі від 16.07.2010 Покупець-Лізингодавець - ТОВ "УніКредит Лізинг" отримав у власніть та передав його у фінансовий лізинг Лізингоодержувачу відповідно до Договору фінансового лізингу.

Разом з тим, 16.07.2010 між Лізингодавцем (відповідачем) та Лізингоодержувачем (позивачем) укладена Додаткова угода № 1 до Договору фінансового лізингу № 1810L10/00 від 25.06.2010, за умовами якої сторони дійшли згоди змінити ціну предмету лізингу та встановити її у розмірі еквівалента 340322,58 доларів США, що становить 2691100,00 грн.

Графіком лізингових платежів, що викладений в Додатку № 2 до спірного Договору (в редакції Додаткової угоди № 3 від 10.07.2012) встановлено, що позивач зобов'язався виплатити 30.06.2010 відповідачу авансовий платіж в сумі 85000 доларів США та комісію за організацію в розмірі 3825 доларів США, а надалі щомісячно з 25.07.2010 по 25.07.2013 сплачувати лізингові платежі в розмірі, передбаченому цим Графіком.

Позивач - ТОВ "Газ Інвест" частково виконало свої зобов'язання та сплатило ТОВ "УніКредит Лізинг" ціну предмета лізингу в розмірі 1 564 570,65 грн, комісійну винагороду в розмірі 302 823,10 грн, неустойку в сумі 30 384,85 грн, та 31 154,88 грн. інші комісії, довідки, а всього на загальну суму 1 928 933,48 грн.

При цьому, судами встановлено, що 26.10.2012 позивачем було повернуто відповідачу предмет лізингу - роторний комбайн MF9795 FORTIA, про що сторонами складений та підписаний Акт приймання-передачі № б/н від 26.10.2012.

Приймаючи рішення про визнання недійсним оспорюваного договору, місцевий господарський суд, з яким в цій частині погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що коригування лізінгових платежів (складовими яких є ціна предмета лізингу, комісійна винагорода та інші витрати) до курсу валют, не відповідає вимогам ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", яка є спеціальною нормою та яка не передбачає збільшення розміру відшкодування частини вартості предмета лізингу в залежності від зміни курсу гривні до долара США/Євро, що відповідно до частини 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання недійсним правочину. Враховуючи недійсність Договору фінансового лізингу № 1810L10/00 від 25.06.2010 судом першої інстанції з посиланням на частину 1 ст. 216, частину 1 ст. 236 Цивільного кодексу України застосовано наслідки недійсності правочину та стягнуто з відповідача сплачені кошти за недійсним правочином у сумі 1928933,48 грн.

Апеляційний господарський суд повторно переглядаючи справу не погодився з висновками місцевого суду в частині стягнення всієї суми сплаченої за недійсним правочином, вказавши на те, що поверненню підлягає сума сплачена позивачем у відшкодування вартості предмета лізингу у сумі 1564570,65 грн., з огляду на те, що предмет лізингу - роторний комбайн MF9795 FORTIA було повернуто 26.10.2010. Решта коштів, яка була сплачена Позивачем, як комісійна винагорода Відповідачу за користування отриманим у лізинг майном, не підлягає поверненню відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, оскільки ці суми мають бути відшкодовані позивачем, та не підлягають стягненню з відповідача, а тому рішення в цій частині змінено і задоволено до стягнення лише сплачену вартість предмета лізингу у сумі 1564570,65 грн.

Натомість, Верховний Суд України, переглядаючи постанову Вищого господарського суду України від 14.07.2014, якою постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін, наголосив на тому, що висновки господарських судів попередніх інстанцій щодо невідповідності вимогам закону порядку визначення лізингових платежів у гривневому еквіваленті до курсу іноземної валюти не є правомірним з огляду наступного.

Загальні підстави визнання недійсними правочину і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

В силу приписів частин 1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ст. ст. 626, 627, 628 Цивільного кодексу України, зміст правочину становить визначену на розсуд сторін правочину і погоджену ними домовленість, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Таким чином, суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

В статтях 1 та 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізиногоодержувачем специфікацій та умов та передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відносини, що виникають у зв'язку із договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Господарська діяльність, що регулюється договором лізингу, здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.

Договір лізингу має бути укладеним у письмовій формі з зазначенням у ньому предмета лізингу, строку лізингу, розміру лізингових платежів, інших умов, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Названа норма надає пріоритет договірного регулювання відносин лізингу над нормативним. При цьому частиною 2 названої статті передбачено, що лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до частини 3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях (стаття 189 ГК України).

Статтею 533 Цивільного кодексу України визначено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно з частиною 2 ст. 524 Цивільного кодексу України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Отже, сторонам при визначенні грошового зобов'язання не забороняється використовувати як грошовий еквівалент іноземну валюту, при цьому порядок визначення сум, що підлягають сплаті у гривнях, сторони можуть визначити у договорі.

Частиною 2 ст. 632 Цивільного кодексу України допускається можливість зміни ціни після укладення договору у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, тобто, сторони мають право узгодити в договорі як розмір ціни (плати, винагороди тощо), так і спосіб її визначення чи подальшої зміни.

Отже, положення чинного законодавства хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті.

Таким чином, погодження сторонами умов Договору фінансового лізингу щодо визначення лізингових платежів в грошовому еквіваленті до курсу іноземної валюти (п. п.7.1. та 7.2. Договору фінансового лізингу) прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.

Відтак, умови договору фінансового лізингу відповідають загальним засадам цивільного законодавства щодо свободи договору (стаття 627 ЦК України) та положенням щодо вільного встановлення у договорі ціни як його умови (стаття 632 ЦК України).

Разом з тим, ні місцевим господарським судом, ані судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість визнання оспорюваного Договору недійсними, а отже висновки попередніх судових інстанції, що Договір фінансового лізингу № 1810L10/00 від 25.06.2010 укладений з порушеннм вимог діючого законодавства, не відповідають встановленим фактичним обставинам справи та свідчать про прийняття ними оскаржуваних судових рішень зі справи з довільним тлумаченням наведених норм чинного законодавства, а отже відсутність правових підстав для визнання Договору фінансового лізингу недійсним.

Відтак не підлягають задоволенню і майнові вимоги позивача про повернення грошових коштів (лізингових платежів), сплачених лізингоодержувачем на виконання умов договору лізингу, оскільки немає підстав застосовувати приписи ст. 216 Цивільного кодексу України щодо правових наслідків недійсності правочину.

З огляду на наведене та беручи до уваги визначені позивачем межі позовних вимог щодо їх змісту, обсягу та підстав; достатню повноту дослідження попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи; відсутність у даному випадку підстав для визнання недійсним Договору фінансового лізингу № 1810L10/00 від 25.06.2010 через недоведеність невідповідності певним приписам чинного законодавства, касаційна інстанція вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові рішення на підставі частини першої статті 11110 ГПК України (внаслідок неправильного застосування норм матеріального права), та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог .

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2013 у справі № 910/763/13 скасувати.

Прийняти нове рішення.

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Головуючий, суддя А.М. Демидова

Судді : І.М. Волік

А.С. Ємельянов